Економічні та правові аспекти визначення митної вартості імпорту

Економічні та правові аспекти визначення митної вартості імпорту

розміщено в: Матеріали | 0

Митна вартість ввезених на територію України товарів займає важливе місце у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності держави. Оскільки ця величина є основою для нарахування митних платежів, то її розмір значно впливає на суму надходжень до державного бюджету. Вважається, що визначення митної вартості товарів є однією з найбільш складних, відповідальних та суперечливих процедур у митній справі.

Особливої актуальності це питання набуло з 1 січня 2016 року, коли вступила в силу угода про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Цей документ передбачає поступове зниження тарифних ставок на товари ввезені з країн ЄС, що призведе до зменшення дохідної частини бюджету. В такий ситуації існує загроза штучного завищення з метою поповнення бюджетної нестачі митними органами розміру митної вартості товарів ввезених з інших країн.

Дослідженню проблем визначення та контролю митної вартості імпортованих товарів значну увагу приділяли такі вчені як А. Аршиннікова, О. Борисенко, Є. Вєдєнєєв, О. Короп, В. Оджиковський, С. Терещенко, С. Тоцька, Г. Хабло, І. Шинкаренко.

Однак, залишаються недостатньо дослідженими окремі економічні та правові аспекти процедури визначення митної вартості, зокрема порядок дій декларанта у разі незгоди митних органів із заявленою вартістю імпортованих товарів та проблеми, які виникають під час повернення фінансових гарантій.

Метою дослідження є аналіз економічних та правових аспектів визначення митної вартості імпортованих товарів у сучасних умовах.

Фіскальна функція митниці стає дедалі більш важливою для наповнення бюджету. За даними Державної казначейської служби України акцизний збір, мито та ПДВ з імпорту останнім часом становить близько 30% у структурі доходів державного бюджету України. Основою для нарахування цих податків є митна вартість товарів.

Згідно з чинним законодавством України, основним документом, що регулює діяльність держави у сфері митної справи є Митний кодекс України (далі – Кодекс). Відповідно до цього документу під митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, розуміють вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У Кодексі також визначені конкретні методи, якими органи державної влади повинні керуватися під час визначення митної вартості товарів, а саме:

  1. основний – за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)
  2. другорядні:
  • за ціною договору щодо ідентичних товарів;
  • за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
  • на основі віднімання вартості;
  • на основі додавання вартості (обчислена вартість);
  • резервний.

Основний метод передбачає визначення митної вартості товарів, які імпортуються, на підставі ціни, що зазначена у договорі. Якщо у органу митної служби виникли обґрунтовані підстави вважати, що імпортером заявлена неповна, недостовірна інформація або невірно визначена вартість товарів, то він може відмовити у їх митному оформленні і застосувати другорядні методи.  При цьому кожний наступний метод повинен застосовуватися лише тоді, коли митна вартість товарів не може бути визначена шляхом використання попереднього методу. Коли неможливо застосувати жоден із перерахованих методів, митна вартість визначається за резервним методом. Сутність цього методу полягає в тому, що товари оцінюються на основі світової практики, яка склалася щодо відповідних товарів, і їх вартість уже була колись предметом визначення.

Якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлена декларантом митна вартість товарів є неправильною, то застосування другорядних методів її розрахунку неможливе. Тобто заявлена суб’єктом ЗЕД митна вартість має визначатися автоматично на підставі першого методу.

Однак, на практиці, згідно з даними European Business Association (EBA) 40% вантажів оформлюється не за основним методом визначення митної вартості. Митний орган відмовляє в застосуванні першого методу, посилаючись на те, що рівень заявленої декларантом ціни на товар істотно відрізняється від рівня орієнтовних показників, введених в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 724 «Про використання у системі управління ризиками орієнтовних показників митної вартості товарів». Хоча відповідно до роз’яснення Державної фіскальної служби така різниця  має слугувати лише сигналом для посадових осіб  митниці до більш детального аналізу зовнішньоекономічної операції і не скасовує необхідності послідовного застосування методів визначення митної вартості відповідно до Кодексу. Але незважаючи на це, представники митного органу, як правило, спочатку вимагають надання додаткових документів, що підтверджують ціну товару, а якщо вони їх не влаштовують – визначають митну вартість товару самостійно. Таким чином, використання органами доходів та зборів єдиних орієнтовних показників митної вартості товарів частково виправдовує застосування ними частіше за все шостого (резервного) методу, що порушує вимоги положень ст. 64 Кодексу.

За результатами визначення митної вартості, орган доходів та зборів приймає рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України. У разі незгоди з цим рішенням імпортер має право на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання фінансових гарантій, тобто різниці між сумою митних платежів, обчислених на основі митної вартості товарів, заявленої імпортером, та сумою митних платежів, обчислених на основі відкоригованої митної вартості товарів, визначених митним органом.

Для повернення суми фінансових гарантій протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант повинен надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів. У той же час, за даними EBA, для митного оформлення переважної більшості вантажів компанія повинна додатково подати близько 5 документів. Експерти вважають, що така кількість документів є необґрунтованою та обтяжливою для ведення бізнесу.

Відповідно до пп. 3 і 4 ст. 53 Кодексу на вимогу митного органу декларантами для підтвердження заявлених ними відомостей про вартість імпортованих товарів можуть в тому числі подаватися додатково відомості щодо їх якісних та цінових характеристик, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

При цьому, як зазначено у листі-роз’ясненні №16/2-2/2356 від 17.11.2009, Держмитслужба України не веде перелік спеціалізованих експертних організацій, які мають право надавати висновки про якісні та вартісні характеристики товарів. У разі надання таких експертних висновків при митному оформленні товарів, митний орган розглядає їх, перевіряючи наявність повноважень експертних організацій відповідно до вимог законодавства.

Орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів (скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості) або надає обґрунтовану відмову. Тобто митний орган повертає або відмовляє у поверненні суми фінансових гарантій.

Негативне рішення органу доходів та зборів імпортер може оскаржити у судовому порядку та із високою долею вірогідності виграти справу.  Однак, за даними EBA станом на вересень 2015 р., лише 26% підприємств скористалися цим правом. Як видно з графіка, кількість звернень до суду у 3 кв. 2015 р. значно зросла порівняно з 4 кв. 2014 р. За цей же період суттєво скоротилася доля судових рішень проти імпортерів.

У листі Міністерства доходів і зборів України №10441/7/99-99-10-03-01-17 від 07.05.2014 р. «Щодо судових спорів стосовно визначення (коригування) митної вартості товарів» зазначається, що основною причиною винесення вироків не на користь держави є відсутність допустимих доказів щодо неможливості застосування органами митної служби першого методу визначення митної вартості. Якщо ж буде встановлено, що імпортер безпідставно не надав у повному обсязі на її вимогу додаткових документів, які могли б підтвердити заявлену митну вартість, то рішення митного органу про застосування інших методів визначення митної вартості товару цілком може бути визнано правомірним. При цьому таке рішення буде визнано неправомірним у випадку, якщо митниця не зможе довести сумнівність або недостовірність інформації, яка містилася в документах, наданих на підтвердження митної вартості за ціною договору.

Отже, описану раніше послідовність дій декларанта в процесі подання відомостей про вартість імпортованих товарів для визначення розміру мита можна представити у вигляді такої блок-схеми:

scheme

Таким чином, повернення суми фінансових гарантій на митниці є завершальною стадією будь-якого успішного захисту суб’єкта ЗЕД у судовому спорі щодо митної вартості. Однак в Україні повернення переплати стало чи не найважчим завданням у процесі захисту. Статистичні матеріали EBA свідчать, що за результатами судового оскарження рішень про коригування митної вартості лише 11% підприємств вдалося автоматично повернути надмірно сплачені мито, ПДВ, кошти, надані як фінансові гарантії.

Поточна судова практика зводиться до того, що разом з вимогами про скасування рішень про коригування митної вартості платники не можуть одразу висувати вимоги щодо стягнення митних платежів, переплачених внаслідок такого коригування. Згідно з позицією Верховного суду України, після скасування судом рішення про коригування митної вартості товару, платник податків повинен подати окрему заяву про повернення відповідно до встановленого порядку та дочекатись дій митниці.

На практиці, навіть після скасування судом рішення про коригування митної вартості товару, митниці відмовляють у задоволенні заяви про повернення суми фінансових гарантій. Таку відмову мотивують тим, що на момент подачі заяви нова митна вартість товару вважається не визначеною, а для її визначення та задля повернення переплати потрібно здійснити повторну документальну перевірку платника. Однак, якщо ж орган доходів та зборів не зміг довести свою правоту у суді, то відповідно до ч. 7 ст. 54 Кодексу заявлена імпортером величина митної вартості повинна вважатися такою, що визнана автоматично.

Тому, додатково контролювати та перевіряти заявлену митну вартість за законом немає потреби. По-перше, законодавчий акт не ставить повернення коштів у залежність від проведення постаудит-контролю. По-друге, такі документальні перевірки проводять не митниці, а Головні управління Державної фіскальної служби. Ці органи, у свою чергу, зазвичай, відмовляють у проведенні даних процедур навіть за ініціативною платника податків, вказуючи на відсутність законодавчих підстав для повторної перевірки.

У результаті виникає замкнене коло: митниці не повертають кошти, посилаючись на необхідність проведення постаудиту, а Головні Управління ДФС – відмовляють у його проведенні за відсутності законодавчих підстав. А в цей час реальна вартість переплати знецінюється – у сучасних умовах України не виключено, що і в декілька разів.

В нинішніх умовах імпортер змушений подавати новий позов про стягнення суми фінансових гарантій, навіть після перемоги у справі про скасування судом рішення щодо коригування митної вартості товару.

Таким чином, на сучасному етапі існують наступні проблеми у вирішенні митних спорів щодо визначення митної вартості імпортованих товарів.

Перша, і найголовніша – це відсутність у органів державної фіскальної служби довіри до вартості товару, зазначеної в договорі, і, як наслідок – часте ігнорування основного методу визначення митної вартості та необґрунтоване використання шостого (резервного методу). Частково вирішити цю проблему зможе запровадження обміну даними та відкриття доступу до бази даних з оформлення експортних декларацій для контролю вартості товару, який експортується в Україну.

Друга проблема стосується якості додаткових документів, які декларант відповідно до Кодексу має надати для доведення правильності визначення митної вартості. Через відсутність у Кодексі визначення поняття «експертних організацій» орган доходів і зборів при митному оформленні товарів самостійно здійснює перевірку наявності у них відповідних повноважень і приймає рішення щодо прийняття до розгляду виданих ними експертних документів. З огляду на це, на практиці органи доходів і зборів відмовляють декларантам у прийнятті наданих ними документів від експертних організацій за суто формальними ознаками. На нашу думку, необхідно законодавчо визначити критерії до експертних організацій, які уповноважені надавати  висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, а також вимоги до оформлення зазначених висновків.

Третьою проблемою є повернення суб’єктам ЗЕД суми фінансових гарантій у спорах щодо митної вартості. Одним із шляхів вирішення цього питання може стати задоволення вимог про стягнення разом зі скасуванням рішення про коригування митної вартості, що дозволить відновити ефективність судового захисту імпортерів.

Список використаних джерел
  1. Шинкаренко І,. Оджиковський В.,  Короп О. Повернути переплату на митниці – місія нездійсненна!? // Юридична Газета. – 2015. – № 43. – С. 14–15.
  2. Борисенко О. Митна вартість як об’єкт і інструмент державного регулювання та контролю // Вісник Національної академії державного управління. –2009. – №3. – С. 71-79.
  3. Вєдєнєєв Є.Є. Особливості визначення митної вартості товарів в умовах об’єднання податкової та митної служби // Наукові праці НДФІ – 2014. – № 2 (67). – С. 71-79.
  4. Терещенко С.С., Хабло Г.О. Митна вартість: сучасний стан, проблеми та шляхи розв’язання // Вісник Академії митної служби України. Серія : “Економіка”. –2011. – 1(45). – С. 20-27.
  5. Тоцька С.Т., Аршиннікова А.В. Недоліки в системі державного контролю митної вартості в Україні // Вісник Академії митної служби України. Серія: “Державне управління”. – 2014. – №1 (10). – С. 150-158.
Автори - Голомб Волобимир і Голомб Вікторія
Частково опубліковано раніше на texty.org.ua та у "Глобальні та національні проблеми економіки"

Думки читачів